Позичальників банків, що ліквідуються, може очікувати нова хвиля позовів, і як нардепи турбуються про вкладників
До парламенту внесено законопроєкт № 5138, який фактично звільняє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб від сплати судового збору.
Народні депутати мотивують свою ініціативу необхідністю захисту вкладників шляхом звернення до суду з позовами до власників банків, що ліквідуються. А оскільки це вимагає від ФГВФО великих витрат на судовий збір, парламентарії пропонують фактично звільнити ФГВФО від його сплати.
Здавалося б – мета блага. Дійсно потрібно притягнути до відповідальності власників банків, які привели ці банки до стану неплатоспроможності. І все б нічого, якби ці зміни стосувалися виключно можливих судових спорів із власниками банків.
Сьогодні Фонд дійсно зіткнувся з ситуацією, коли для стягнення боргів за кредитами йому потрібно сплатити величезні суми судового збору. Часто подання до суду позову до позичальника може бути просто економічно недоцільним з огляду на майновий і фінансовий стан цього позичальника.
На сьогодні у банків, що ліквідуються, є сотні тисяч позичальників, за якими Фонд має вести претензійно-позовну роботу. Звільнення Фонду від сплати судового збору викличе хвилю нових судових процесів щодо позичальників банків, що ліквідуються, оскільки Фонд не буде обмежений необхідністю сплати судового збору. У хід підуть позови про звернення стягнення на іпотеку, позови про достягнення відсотків і штрафних санкцій за кредитами, за якими раніше вже було ухвалено рішення суду про стягнення боргу тощо. Найімовірніше, це не призведе до реального повернення грошей, а призведе лише до того, що ліквідмасу банків, що ліквідуються, буде роздуто, а позичальники банків отримають неприємності у вигляді довитребуваних відсотків і штрафних санкцій. При цьому тягар сплати судового збору ляже на плечі цих позичальників. І тут виникає питання – як формальне збільшення боргу позичальника, з якого і так взяти нічого, допоможе захистити вкладника?
Усього цього народні обранці не вказують у своїй пояснювальній записці до законопроєкту…
При цьому, на сьогоднішній день, у Фонду немає жодного дієвого інструменту врегулювання проблемної заборгованості за кредитами. Усе, на що може розраховувати позичальник – прощення пені, якщо її не зафіксовано в рішенні суду. Жодних дисконтів, жодних пільгових періодів, жодних знижених відсоткових ставок, жодного збільшення терміну кредитування Фонд дати не може.
Фактично, позичальник банку, що ліквідується, є заручником Фонду, якщо він не може взяти і закрити весь кредит відразу.
Світлом наприкінці тунелю для позичальників банків, що ліквідуються, може бути продаж їхнього кредиту будь-якій факторинговій компанії або діючому банку. Тоді позичальник може з новим кредитором домовлятися про будь-які умови погашення кредиту. Але цей процес також іде дуже повільно і Фонд ніяк не може поставити «на рейки» продаж проблемних активів на ринок.
Можливо, Фонд сформував завищені очікування щодо вартості проблемних активів, намагаючись знайти покупця, готового викласти 30-50 % від номінальної заборгованості за кредитом. Можливо, НБУ очікує такої ціни, не погоджуючи Фонду продаж проблемних кредитів на ринок. Так чи інакше – таких цін на ринку проблемної заборгованості немає, і ніколи не було. Такого покупця Фонд шукатиме ще багато років. Весь цей час вартість проблемних кредитів падатиме через збільшення кількості днів прострочення за кредитами, зменшення вартості забезпечення, пропуску строків позовної давності, пропуску строків пред’явлення виконавчих документів до виконання тощо. Усе це в підсумку призведе до того, що кредити банків, що ліквідуються, продаватимуться за 4 – 10 % від номінальної заборгованості, що однозначно призведе до зменшення грошової маси, яку можна було б спрямувати на задоволення вимог вкладників.
Вочевидь народним обранцям, з метою захисту інтересів вкладників, варто було б дати Фонду інструменти врегулювання проблемної заборгованості або змусити Фонд продати проблемні кредити на ринок максимально швидко, щоб вкладники отримали максимально можливу суму повернення за своїми депозитами, а позичальники змогли хоч якось почати діалог з кредитором за своїм проблемним кредитом. Непоганим інструментом у цій ситуації було б нормативне закріплення першочергового права позичальника викупити свій кредит. Адже позичальник – це єдиний потенційний покупець, який міг би дати за свій кредит ціну, вищу за ринкову.
