Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 6 липня 2016 року розглянув справу № 6-1199цс16 про визнання поруки припиненою.
Під час розгляду було сформовано таку правову позицію.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Порука припиняється зі спливом строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явив позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки.
Відповідно до статті 14 ЦПК судові рішення є обов’язковими для виконання на всій території України.
Після набрання рішенням суду законної сили сторони і треті особи із самостійними вимогами, а також їхні правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (частина друга статті 223 ЦПК).
У справі, що переглядається, рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволено вимоги кредитора до поручителя, а отже, підстав для застосування положень частини 4 ст. 559 ЦК немає. Тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання поруки припиненою за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є правильним.
