Національний банк України протягом останніх трьох років визнав неплатоспроможними майже сотню банків, ще один – Платинум Банк, визнаний неплатоспроможним у перших числах 2017 року.
Більшість обивателів поділяють точку зору, згідно з якою під час ліквідації банку найбільше страждають вкладники. З цим складно не погодитися.
Але практично ніхто ніколи не звертає уваги на долю позичальників банку, що ліквідується. А їхнє становище і статус серйозно змінюється, особливо в умовах непрозорості процесів виведення банків з ринку і відсутності відповідальності ФГВФО і НБУ за бездіяльність. Фактично позичальники стають заручниками ліквідатора.
Найпоширеніші помилки позичальника банку, що ліквідується:
– спроби домовитися про пільги, зниження процентної ставки, дисконти, конвертацію кредиту в гривню тощо.
– часткові неповні оплати за кредитом у надії на те, що банк не стягуватиме борг і не забиратиме заставу.
– упевненість у тому, що раз у банку ліквідація, можна забути про кредит, тому що банк нічого робити не буде.
По суті позичальників банку можна розділити на три категорії.
Перші – ті, хто платить своєчасно і в повному обсязі. Для них запровадження процедури ліквідації принципово нічого не змінює доти, доки вони виконують умови кредитного договору і доти, доки їхній кредит не буде передано або продано в процедурі ліквідації новому кредитору. Звісно, виникають певні складнощі в комунікації з банком, але це, по суті, не найстрашніше. Слід визнати, що після початку процедури ліквідації банку, більшість позичальників з різних причин просто припиняють платити. Кількість клієнтів, які платять, у банку, що перебуває в процедурі ліквідації, прагне до мінімуму і за оцінкою ФГВФО становить близько 4-5 % від загальної кількості позичальників.
Друга категорія – ті, хто виконує свої зобов’язання перед банком несвоєчасно, не в повному обсязі, але від боргу не відмовляється і готовий вирішувати проблему з кредитом. У нормальному «живому» банку такому позичальнику можуть запропонувати погашення з дисконтом, зменшення процентної ставки, зміну валюти зобов’язання, так звані «кредитні канікули» та інші інструменти врегулювання. На відміну від діючого банку, банк, що ліквідується, запропонувати таких інструментів врегулювання не може. Банк, що ліквідується, взагалі не може запропонувати жодних інструментів врегулювання, окрім як «погасіть усе прострочення і платіть за початковим графіком» або «погасіть увесь кредит, можливо, ми не вимагатимемо від вас сплати пені».
По суті, основна проблема не в тому, що ліквідатор банку такий поганий, що не хоче піти назустріч позичальнику. Проблема в тому, що якщо ліквідатор дасть позичальникові дисконт, або знизить відсоткову ставку – він нестиме відповідальність за перевищення своїх повноважень. У ліквідатора просто немає законодавчо визначених механізмів врегулювання простроченої заборгованості, а найголовніше – у нього немає ні орієнтації, ні мети на поліпшення якості кредитного портфеля. І це реально проблема позичальників, вкладників, Фонду гарантування, НБУ та банківської системи загалом. Просто на цю проблему ніхто не звертає уваги, не розуміючи її масштабів і наслідків…
Позичальник, який готовий домовлятися і повертати борг, не може цього зробити, тому що у ліквідатора немає інструментів роботи з цим позичальником, окрім як примусове стягнення і продаж активу. Часткові проплати за кредитом ніяк не вплинуть на лояльність з боку банку, що ліквідується. Тут працює правило «або повністю гаси борг, або банк застосовуватиме до тебе всі інструменти стягнення». Такому позичальнику не залишається нічого іншого, як просто припинити платити і стати позичальником з умовної третьої категорії – тим, хто взагалі не платить банку. З другої категорії позичальник, так чи інакше, потрапить у третю – туди, де позичальники не платять взагалі. Відбудеться це або через те, що позичальник зрозуміє марність понесення витрат на часткові проплати за кредитом без будь-якої перспективи розв’язання проблеми з врегулюванням, або через те, що банк подасть до суду (а він подасть, навіть якщо позичальник платитиме 90 % свого платежу). У підсумку, у банку, що ліквідується, практично немає позичальників, які частково погашають заборгованість за кредитом. І чим довше триває процедура ліквідації – тим менше стає таких позичальників.
Третя категорія позичальників – ті, хто взагалі не платить за кредитом. Це наймасовіша категорія позичальників у банку, що ліквідується, яка становить 85-90%. Причини не платити за кредитом у кожного такого позичальника свої. Хтось просто не може платити, хтось не бачить у цьому жодного сенсу, хтось уже звикся з тим, що заставу банк забере, а іншого майна немає й узяти з такого позичальника нічого. Як правило, такі мотиви простежуються у тих, хто і в звичайному «живому» банку не платив би.
Найчисленніша частина позичальників ті, хто потрапив до третьої категорії з другої – ті, хто готовий був платити, але не тягне умови, які може запропонувати банк, що ліквідується. Таких клієнтів у банку, що ліквідується, більшість. І зрозуміти їх можна. Адже абсолютно нормально, коли позичальник замість того, щоб просто викидати гроші «в трубу», частково погашаючи борг перед банком і розуміючи всю безперспективність цього процесу, акумулює їх, грамотно захищаючись від спроб банку забрати заставу або стягнути заборгованість. У підсумку, такий позичальник зможе за допомогою фінансової компанії викупити свій кредит. Якщо не зможе або не захоче викупити, то зможе домовитися про нормальні умови врегулювання з новим кредитором, який купить цей кредит у банку, що ліквідується, за 10-20 % від суми боргу.
Допоки наші законодавці не звернуть уваги на проблему позичальників банків, що ліквідуються, єдиним адекватним рішенням позичальників, які не можуть погасити борг, буде взагалі перестати платити, почати акумулювати кошти і знайти собі кваліфікованого юриста, який зможе захистити інтереси позичальника в суді до моменту продажу або передачі кредиту новому кредитору.
